Узагальнення практики розгляду справ у спорах про стягнення аліментів за 2024 рік

Узагальнення

практики розгляду    справ у спорах про стягнення аліментів за  2024 рік  

     Згідно зі штатним розписом станом на 01.01.2025 року в Оратівському районному суді Вінницької  кількість суддів становить - 3; фактично здійснювали правосуддя у І півріччі  2024 року один суддя . З 10 липня 2024 року приступив до здійснення правосудді  у суді суддя Олександр Слісарчук та  з 12 грудня 2024 року приступила до здійснення правосуддя у суді суддя Ірина Демченко.

      Впродовж  2024 року  на розгляді у  Оратівському районному суді Вінницької області перебувало 14 заяв про стягнення аліментів. У 2024 році надійшло 13 заяв .   

            Протягом 2024 року розглянуто 13 справ про стягнення аліментів, із них 1 – повернуто заявникові без розгляду  та 1 –  залишено без розгляду. На кінець звітного періоду не розглянута 1 справа про стягнення аліментів (№ 141/862/24).

Результати розгляду   справ у спорах про стягнення аліментів 

1. Д суду надійшла позовна заява про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини.

Ухвалою суду від 19 липня 2024 року вказану позовну заяву залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з дня отримання ухвали суду для усунення недоліків. Зокрема, позивачу було необхідно: вказати поштові індекси місця проживання чи перебування сторін, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі) сторін, відомі номери засобів зв’язку та адреси електронної пошти сторін, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету сторін; навести виклад обставин, якими позивач обгрунтовує свої вимоги та зазначити докази, що підтверджують вказані обставини (зокрема, надати докази того, що дитина проживає разом із позивачем та знаходиться на її утриманні); зазначити відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов’язковий досудовий порядок урегулювання спору; навести попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв’язку із розглядом справи, оскільки у позовній заяві позивач просить суд стягнути з відповідача на її користь судовий збір та витрати, пов’язані з розглядом справи; надати підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав.

 Однак недоліки, зазначені в ухвалі суду , усунуті не були.

Також протягом встановленого судом строку для усунення недоліків заяв та клопотань від позивача  до суду не надходило.

Відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Оскільки позивачем не усунуто недоліки в зазначений судом строк, суд доходить висновку, що матеріали позовної заяви слід вважати неподаними та повернути позивачу.

2. До суду надійшла позовна заява про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання малолітніх дітей.

Ухвалою суду вказану позовну заяву залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з дня отримання ухвали суду для усунення недоліків, а саме позивачу було необхідно вказати реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі) сторін, а також відомості про наявність або відсутність електронного кабінету сторін; навести виклад обставин, якими позивач обгрунтовує свої вимоги та зазначити докази, що підтверджують вказані обставини (зокрема, надати докази того, що діти проживають разом із позивачем та знаходяться на її утриманні).

При цьому, протягом встановленого судом строку для усунення недоліків, до вирішення питання про відкриття провадження у справі або про повернення позовної заяви позивачу (у випадку не усунення недоліків, вказаних в ухвалі суду в зазначений судом строк) до суду надійшла заява позивача  про повернення  поданої позовної заяви  про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання малолітніх дітей.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 185 ЦПК України заява повертається позивачу у випадку, коли до постановлення ухвали про відкриття провадження у справі від позивача надійшла заява про врегулювання спору або заява про відкликання позовної заяви.

З огляду на зазначене, враховуючи, що провадження у справі  не відкрито, суд, розцінюючи заяву  позивача як заяву про відкликання позовної заяв про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання малолітніх дітей, вважає за можливе позовну заяву повернути позивачу.

3. До суду надійшла цивільна справа про стягнення аліментів на утримання дітей. У позовній заяві позивач вказує, що відповідач проживає окремо, діти проживають разом з позивачем та знаходяться на її утриманні, а тому просить суд стягнути з відповідача аліменти на свою користь на утримання дітей у розмірі 1/3 частини усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення позову до суду і до досягнення старшою дитиною повноліття.

У відповідності до ч. 1 ст. 191 Сімейного кодексу України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Судом установлено, що діти   проживають разом із позивачем. Натомість, домовленість між сторонами щодо утримання дітей не досягнута, а тому право позивача на отримання від відповідача аліментів підлягає захисту.

Суд враховує обов`язок обох батьків утримувати двох дітей до їхнього повноліття, розмір гарантованого законодавством України прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, який відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а також той факт, що відповідач працездатного віку та може надавати матеріальну допомогу.

При цьому, відповідачем не надано суду жодних належних доказів неможливості сплати аліментів на утримання своїх дітей у заявленому до стягнення позивачем розмірі.

За вказаних фактичних обставин справи, зважаючи на реальні і розумні потреби в матеріальному утриманні дітей сторін, взаємний обов`язок батьків по їх утриманню, суд доходить висновку, що розумним та справедливим розміром стягнення з відповідача аліментів на утримання дітей є 1/3 частки від його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з дня подачі позовної заяви до суду і до досягнення старшою дитиною повноліття.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 84, 141, 180-183, 191 СК України, ст.ст. 5, 10-13, 19, 141, 178, 223, 258, 259, 264, 265, 273, 274, 354 ЦПК України, суд позов задовольнив.

4. До суду надійшла позовна заява про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання. Позивач просить суд стягнути з відповідача аліменти на її користь у твердій грошовій сумі у розмірі 5000,00 грн. щомісячно, починаючи з дати подання позову та до досягнення нею двадцятитрьохрічного віку за умови продовження навчання позивачем, а також половину суми оплати за навчання щорічно та половину суми оплати за проживання в гуртожитку.

Визначаючись щодо спірних правовідносин та заявлених позовних вимог, суд керується наступним.

Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно зі ст. 16 ЦК України звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту.

Відповідно до статті 199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Виявлення бажання на отримання матеріальної допомоги у зв`язку з продовженням навчанням є правом повнолітньої дочки (сина) або одного з батьків, з якими вона (він) проживають, яке нерозривно пов`язано з обов`язковою умовою можливості відповідача надавати таку допомогу і така умова оцінюється судом у сукупності з іншими обставинами, що мають істотне значення для вирішення спору.

Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:

1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;

3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;

4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Як роз`яснено в пункті 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року № 3 обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Зазначена правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 225/1447/16-ц та від 17 квітня 2019 року у справі № 644/3610/16-ц.

Суд зауважує, що стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Разом з тим, при визначенні розміру аліментів необхідно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов`язань, обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.

Аналогічна правова позиція висвітлена в постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 761/10510/17.

Отже, при розгляді справ даної категорії позивач повинен довести продовження навчання, потреби в матеріальній допомозі та її розмір, а відповідач неможливість надання такої допомоги або можливість надання у меншому розмірі, ніж вимагає позивач.

Звертаючись до суду з позовною заявою про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, обов`язком позивача є доведення необхідності надання допомоги на період навчання, розмір необхідної допомоги, а також, що особа планує стягувати такі грошові кошти саме на витрати пов`язані з навчанням, оскільки батьки звільнені від обов`язку брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що не пов`язані з його навчанням.

Недоведення таких обставин може стати підставою для відмови в задоволенні позовної заяви.

Такі висновки відображені у практиці Верховного Суду, зокрема, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 635/1139/17 прийшов до наступних висновків: «Однак, встановивши, що повнолітні діти відповідача перебувають на повному речовому, продовольчому та фінансовому забезпеченні за рахунок державного бюджету Міністерства оборони України, ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не врахували, що позивачі не довели існування всіх юридичних фактів, які у своїй сукупності надають право стягувати аліменти на підставі статті 199 СК України, що є їх процесуальним обов`язком, не надали будь-яких доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про наявність у них потреби в матеріальній допомозі саме у зв`язку з навчанням (понесення витрат на харчування, проїзд, проживання, придбання підручників тощо)…»

Згідно п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного Кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Тож, вирішуючи питання про стягнення аліментів суд має встановити матеріальне становище платника та отримувача аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів тощо.

Обов`язок доведення того факту, що особа в силу тих чи інших обставин не може здійснювати сплату аліментів покладається на самого платника аліментів.

Разом з тим, доведення тієї обставини, що отримувач аліментів потребує грошового утримання покладається на позивача. Саме тому, при зверненні з позовною заявою до останньої необхідно долучити всі можливі докази того, що у позивача відсутній дохід, це може бути наприклад виписка по банківським рахункам отримувача аліментів, тощо.

Підсумовуючи вищевикладене, на відміну від стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, стягнення аліментів на дитину, що продовжує навчання не є безумовним та потребує доказування таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, що перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) існування потреби у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов`язок обох батьків із надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати.

Так, як установлено судом, позивач  зареєстрована та проживає разом з матір’ю , перебуває на утриманні матері, самостійного заробітку немає. Натомість, домовленість між сторонами щодо розміру аліментів не досягнута, а тому право позивача на отримання від відповідача аліментів підлягає захисту.

Враховуючи, що визначення способу стягнення аліментів є правом позивача, а остання, звертаючись до суду, просить визначити розмір аліментів в твердій сумі, суд дійшов висновку про визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі.

З огляду на викладене, визначаючись щодо розміру та способу стягнення аліментів, суд враховує, що позивачка на даний час вже повнолітня та дійсно навчається на денній формі навчання у навчальному закладі, у зв`язку з чим не має можливості працевлаштуватися, а також рівність обов`язку обох батьків щодо утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчатися після досягнення повноліття до досягнення нею двадцяти трьох років, стан здоров`я та матеріальне становище позивача, той факт, що відповідач працездатного віку, працевлаштований та може надавати матеріальну допомогу.

За вказаних обставин, оцінюючи в сукупності надані сторонами докази про їх майновий стан та вартість навчання у справі , суд доходить висновку про можливість стягнення з відповідача аліментів на утримання позивача в розмірі 3500,00 грн, оскільки, за умови надання матір`ю позивача грошового утримання в такому ж розмірі, коштів в сумі 7000,00 грн щомісячно від обох батьків буде достатньо для утримання позивача.

Разом з тим, враховуючи, що вартість навчання відповідно до договору про надання платної освітньої послуги  за весь строк навчання становить 117600,00 грн, тобто 29400,00 грн за навчальний рік, а також приймаючи до уваги факт спроможності відповідача сплачувати аліменти (рівень його доходу) суд доходить висновку, що розмір аліментів на утримання позивача, визначений судом, є достатнім для оплати навчання позивача, відтак позовні вимоги позивача у частині стягнення з відповідача половини суми оплати за навчання на період навчання задоволенню не підлягають.

Окрім того, приймаючи до уваги, що договір найму жилого приміщення гуртожитку укладено строком до 30.06.2024, а також враховуючи, що у договорі не вказано суму оплати за користуванням кімнатою у гуртожитку та не додано відомості про суму за користування вказаним житловим приміщенням (наказ ректора університету тощо), суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача половини суми оплати за проживання в гуртожитку є необґрунтованими та не підтвердженими належними доказами, відтак задоволенню також не підлягають.

Також суд відзначає, що інші доводи та письмові пояснення представників сторін не спростовують висновків суду та встановлених судом фактичних обставин справи  і не можуть впливати на законність даного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 182, 183, 191, 199, 200 СК України, ст.ст. 5, 10-13, 133, 141, 259, 263-265, 273, 274, 354, 430 ЦПК України, суд ухвалив позов задовольнити частково. Стягувати з відповідача аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 3500,00 грн (три тисячі п’ятсот гривень 00 копійок) щомісячно,   до закінчення  навчання, але не більше, ніж до досягнення  позивачем, 23-річного віку за умови, що позивач продовжуватиме навчання. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. До суду надійшла позовна заява про стягнення аліментів на утримання дружини. В обґрунтування позову позивач зазначила, що перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Від даного шлюбу мають малолітню дитину . Оскільки протягом останнього часу сімейне життя між позивачем та відповідачем не склалося, сторони проживають окремо, позивач перебуває у декретній відпустці по догляду за дитиною, а відповідач матеріальної допомоги на її утримання та утримання малолітньої дитини не надає,  просить суд стягнути з відповідача аліменти на її утримання у розмірі 1/8 частини усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову до суду і до досягнення дитиною трирічного віку.

Згідно ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту.

Відповідно до ч.2 ст. 91 СК України, жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, мають право на утримання в разі проживання з нею, ним їхньої дитини, відповідно до частин другої - четвертої статті 84 та статей 86 і 88 цього Кодексу.

Відповідно до положень ст. 84 СК України, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років; право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу; право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має і в разі розірвання шлюбу.

Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом (ч. 4 ст. 75 СК України).

Частинами 1, 2 ст. 75 СК України встановлено, що дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу (ч. ч.1, 2 ст. 75 СК України).

Право на аліменти у дружини - матері може виникнути лише у разі достатнього матеріального забезпечення чоловіка, наявності у чоловіка достатніх коштів для надання дружині - матері спільної дитини матеріальної допомоги та стягуються за умови, що чоловік, до якого пред`явлено вимоги про надання утримання, спроможний надавати матеріальну допомогу (постанова Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 712/4702/19).

Відповідно до ст. 182 СК України, при визначені розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів та інші обставини, що мають істотне значення.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» передбачено, що вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 СК України аліменти одному з подружжя присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви.

Згідно ч. 1 ст. 80 СК України аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.

Суд враховує, що розмір аліментів на дружину, з якою проживає дитина, що не досягла трьох років повинен відповідати належному забезпеченню прав дружини, з якою проживає дитина до досягнення трьох років.

При цьому, відповідачем не надано суду жодних належних доказів неможливості сплати аліментів на утримання дружини у заявленому до стягнення позивачем розмірі.

За вказаних фактичних обставин справи , а також зважаючи на визнання позову відповідачем, суд доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання позивача у розмірі 1/8 частини усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову до суду і до досягнення дитиною трирічного віку.

 На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 75, 80, 84, 91, 182, СК України, ст.ст. 5, 10-13, 19, 141, 142, 178, 206, 223, 258, 259, 264, 265, 273, 274, 354 ЦПК України, суд позов задовольнив.

6. До суду надійшла позовна заява про зміну способу стягнення аліментів. В обґрунтування позову позивач зазначила, що рішенням ухвалено стягувати з відповідача на користь позивача  аліменти на утримання малолітньої дитини, у твердій грошовій сумі, яка підлягає індексації відповідно до закону, у розмірі 2000,00 грн, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно  до досягнення дитиною повноліття.

Малолітня дитина продовжує проживати разом з позивачем та перебуває на її утриманні. Разом з тим, у зв’язку із швидкими темпами цін позивачу, яка не працює, соціальних виплат/допомог не отримує, важко утримувати дитину. Значний обсяг обов’язків, пов’язаних з вихованням дитини, ставить позивача у нерівні умови з відповідачем. Дитинга  підростає та потребує більших витрат, а попередньо визначений судом розмір аліментів, що стягується з відповідача, на даний час є недостатнім, не забезпечує належний життєвий рівень – фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток дитини, тому виникла потреба в їх збільшенні.

Відповідач перебуває на військовій службі, має дохід, а тому позивач вважає, що для забезпечення потреб дитини доцільним є збільшення розміру аліментів шляхом стягнення з відповідача аліментів у розмірі ¼ частки від усіх його доходів, що складатиме лише 25 % від його доходів та не вплине на погіршення матеріального становища відповідача.

Відповідач скористався своїм правом на подачу відзиву,   надав суду відповідну витребувану інформацію про його сімейний стан (у тому числі відомості про перебування на його утриманні інших осіб), а також відомості щодо перебування у нього на праві приватної власності рухомого та нерухомого майна.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог та встановлених обставин, суд керується наступним.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Обов`язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов`язків (частина друга статті 51 Конституції України) і закріплюється в сімейному законодавстві, зокрема статтею 180 СК України на батьків покладено обов`язок по утриманню дитини до досягнення нею повноліття.

Згідно зі ст. 16 ЦК України звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту.

Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. (ч. 1-ч. 2 ст. 181 СК України).

Згідно з частиною першої статті 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. Якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів. Свідченням зміни матеріального становища платника аліментів є зміна доходів, витрат, активів тощо. Під зміною сімейного стану розуміється з`явлення у сім`ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вони за законом зобов`язані надавати утримування і які фактично знаходяться на їх утриманні. Таким чином, особа, яка одержує аліменти - одержувач аліментів, може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я платника аліментів.

Згідно частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини.

Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Водночас, правомірність такого способу захисту встановлюється судом з урахуванням фактичних обставин справи та залежить від наявності відповідних підстав, передбачених положеннями статей 182-184, 192 СК України.

Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (ч. 3 ст. 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Отже, зміна способу стягнення аліментів (ч. 3 ст. 181 СК України) і зміна визначеного раніше розміру аліментів (ч. 1 ст. 192 СК України) є різними правовими інститутами. Водночас, ці інститути тісно пов`язані між собою. Зазвичай зміна способу стягнення аліментів тягне і зміну розміру (збільшення, зменшення) раніше обумовлених чи присуджених аліментів, зміна способу стягнення аліментів може слугувати засобом, методом зміни розміру стягуваних аліментів.

Право вимагати заміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених ст.ст. 182-184 Сімейного кодексу України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.

З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст.ст. 181, 192 Сімейного кодексу України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).

Частиною 3 статті 181 СК України передбачено, що спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Вказана стаття не містить будь-яких умов, за яких одержувачу аліментів може бути відмовлено судом у способі стягненні аліментів.

Вказане узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 березня 2020 у справі №759/10277/18, згідно із яким спосіб стягнення коштів на утримання дитини визначається за вибором того з батьків, разом з яким проживає дитина. Тобто, позивач наділений абсолютним правом на зміну способу стягнення аліментів.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 у справі № 372/2393/17, вимога одержувача аліментів про зміну способу їх стягнення може мати місце як внаслідок виникнення необхідності у збільшенні розміру аліментів, так і внаслідок бажання стягувача змінити спосіб стягнення аліментів в силу інших обставин. Тобто, зміна способу стягнення аліментів передбачає зміну їх розміру.

Разом з тим, змінюючи спосіб стягнення аліментів з платника суд має визначити їх розмір за правилами, встановленими ст. 182 СК України, тобто з урахуванням стану здоров`я та матеріального становища дитини, стану здоров`я та матеріального становища платника аліментів, наявності у платника аліментів інших дітей і інших утриманців, наявності рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, доведених стягувачем аліментів витрат платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інших обставини, що мають істотне значення.

Аналіз положень ст. 192 СК України дає підстави для висновку, що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів.

При цьому, такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного і зміни матеріального стану. Однак, зміна сімейного стану є самостійною, не залежною від зміни матеріального стану підставою для зміни розміру аліментів.

При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»), про це наголошено у постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13.

За положеннями частини другої статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Також згідно ч. 1 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 759/10277/18, зводяться до того, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин першої-другої статті 27 вказаної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові 21.07.2021 року по справі № 691/926/20, зазначив, що враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. Підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів. При цьому такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: зміни і сімейного, і матеріального стану. Однак зміна сімейного стану є самостійною, не залежної від зміни матеріального стану, підставою для зміни розміру аліментів.

З огляду на викладене, визначаючись щодо розміру та способу стягнення аліментів, суд враховує обов`язок обох батьків утримувати дитину до її повноліття, розмір гарантованого законодавством України прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, який відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, стан здоров`я та матеріальне становище дитини, а також той факт, що відповідач працездатного віку та може надавати матеріальну допомогу.

Разом з тим, суд враховує й зміну сімейного стану відповідача (платника аліментів), у зв’язку із укладенням шлюбу   та народженням у вказаному шлюбі дитини  , що спричинило також зміну матеріального стану відповідача, оскільки зазначена обставина, а також перебування дружини, з якою проживає дитина, у відпустці для догляду з дитиною до досягнення дитиною трирічного віку, очевидно потребує додаткових фінансових витрат також з боку відповідача.

За вказаних фактичних обставин справи , оцінюючи в сукупності надані сторонами докази про їх матеріальний стан, зважаючи на реальні і розумні потреби в матеріальному утриманні дитини, взаємний обов`язок батьків по її утриманню, враховуючи, що розмір аліментів має бути необхідним для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку дитини, суд вважає можливим змінити розмір аліментів, які стягуються на утримання неповнолітньої дитини  

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 141, 180-183, 192 СК України, ст.ст. 12, 13, 76, 81, 89, 141, 263, 273 ЦПК України, суд позов задовольнити частково. Змінено спосіб стягнення аліментів, які стягуються з відповідача, у розмірі 1/6 частки з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання цим рішенням суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

7. До суду через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява про зменшення розміру аліментів. В обґрунтування позову позивач зазначив, що у період з 2017 по 2018 він проживав спільно із відповідачем та під час незареєстрованого шлюбу у них народилася дитини. Рішенням  суду  із позивача вирішено стягувати на користь відповідачки на утримання дитини аліменти у розмірі ¼ частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця,  до досягнення дитиною повноліття, а також стягнуто із відповідача аліменти на користь відповідачки, на утримання дружини, з якою проживає дитина, у розмірі 1/8 частки з усіх видів його заробітку (доходу) щомісяця,  до досягнення дитиною трьох років .

На підставі вказаного рішення позивач сплачує аліменти, однак зазначає, що він зареєстрував новий шлюб, при цьому здійснює виховання та матеріальне забезпечення трьох дітей дружини від попереднього шлюбу.

Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно з ч. 3 ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України№789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного морального і соціального розвитку дитини.

Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду.

У статті 192 СК України наведено перелік обставин, за яких суд може винести рішення, зокрема, про збільшення (зменшення) розміру аліментів. Такими обставинами є: зміна матеріального стану, зміна сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я, як особи, з якої стягуються аліменти, так і особи, на користь кого вони стягуються, та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Тому, виходячи з вимог чинного законодавства, вказані обставини повинні бути суттєвими і відігравати значну роль у житті заявника, платника аліментів та доведеними при розгляді спору про зменшення або збільшення розміру аліментів, встановлених рішенням суду.

Із зазначених норм закону також випливає, що зміна розміру аліментів, визначеного рішенням суду, є правом суду, а не його обов`язком, та може бути застосовано при наявності відповідних обставин для цього.

Також судом звертається увага, що під час розгляду позову про зменшення розміру аліментів суд не переглядає рішення, яким стягнуто аліменти, а лише з`ясовує наявність обставин, які дають підстави для зменшення розміру аліментів.

З аналізу зазначених правових норм також вбачається, що при вирішенні питання про зменшення розміру аліментів, слід з`ясувати чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров`я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі. Особа, яка сплачує аліменти - платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я одержувача аліментів.

При цьому, суд, з урахування встановлених обставин і сукупності належних та допустимих доказів, при наявності підстав щодо неможливості сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі, може вирішити питання щодо зменшення розміру аліментів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного суду України №3 від 15.05.2006 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів, у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.

У розумінні статті 81 ЦПК України та наведеної вище норми СК України, саме ініціатор позову має доводити обставини змін в його особистому житті, зокрема у матеріальному становищі, сімейного стану, здоров`я або ж вказати на інші випадки, що виникли після винесення судового рішення або досягнення домовленості між батьками про способи виконання своїх обов`язків щодо дітей, що можуть бути підставою для зменшення розміру аліментів.

Так, на підтвердження своїх вимог щодо зменшення розміру аліментів, позивач посилається на те, що у нього змінився сімейний стан, оскільки він вдруге одружився.

А отже, на думку позивача, вказані зміни його сімейного стану є підставою для зменшення розміру стягуваних з позивача аліментів до 1/8 частини доходів позивача.

Однак, позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів того, що з моменту винесення рішення про стягнення аліментів   у розмірі ¼ частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця,  до досягнення дитиною повноліття, суттєво погіршився його матеріальний стан, через що він не має змоги виплачувати аліменти у визначеному судом розмірі.

Посилання позивача щодо його утримання дітей дружини від попереднього шлюбу суд оцінює критично та до уваги не приймає, оскільки жодних доказів на підтвердження вказаного факту не надано.  

Також, суд звертає увагу, що позивачем не доведено що загальний сукупний розмір аліментів, які з нього стягуються, перевищує встановлений ст. 70 Закону України "Про виконавче провадження".

Окрім того, розмір аліментів, які стягуються з позивача на утримання дитини , відповідає вимогам сімейного законодавства, а його зменшення без доведення погіршення матеріального стану позивача, не буде спрямовано на належне забезпечення неповнолітнього сина та суперечитиме його інтересам.

Аналізуючи зібрані по справі докази, суд приходить до висновку про те, що належних та допустимих доказів того, що змінились обставини, які існували на момент винесення рішення суду про стягнення аліментів, визначені ст.192 СК України, що дають підстави для зменшення розміру аліментів, позивачем суду не надано. Також, позивачем не надано і доказів зміни його матеріального стану, стану здоров`я, внаслідок чого виникла б необхідність у зменшенні розміру аліментів через неможливість їх сплачувати у визначеному розмірі.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

Суд також враховує, що виховування дитини одним із батьків, коли інший проживає окремо, створює додаткове навантаження по догляду та вихованню дитини, особливо, на перших роках її життя, у зв`язку з чим, певним чином, з`являється дисбаланс між зусиллями, які мають прикладати обидва з батьків для розвитку дитини, таким чином, що тягар здебільшого лягає лише на одного, в даному випадку, матір.

Таким чином, позивачем належних і допустимих доказів на підтвердження своїх доводів про наявність підстав для зменшення розміру аліментів не надано, а тому підстави для задоволення таких позовних вимог відсутні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі викладеного, ст. ст. 182, 184, 192 СК України, ст. ст. 10, 12, 13, 19, 76, 81, 82, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд  ухвалив у задоволенні позову   про зменшення розміру аліментів відмовити.

 Висновки: 

            Таким чином, аналізуючи розгляд справ у спорах про стягнення аліментів за   2024 рік, можна констатувати, що у суддів  суду, переважно, не виникають спірні питання.    

 Заступник керівника апарату суду                                                                                                                                       Людмила ВОЛОЩУК       

08 серпня 2025 року