Узагальнення практики розгляду справ про позбавлення батьківських прав за 2024 рік

Узагальнення

практики розгляду    справ  про позбавлення батьківських прав за  2024 рік  

     Згідно зі штатним розписом станом на 01.01.2025 року в Оратівському районному суді Вінницької  кількість суддів становить - 3; фактично здійснювали правосуддя у І півріччі  2024 року один суддя . З 10 липня 2024 року приступив до здійснення правосудді  у суді суддя Олександр Слісарчук та  з 12 грудня 2024 року приступила до здійснення правосуддя у суді суддя Ірина Демченко.

      Впродовж  2024 року  на розгляді у  Оратівському районному суді Вінницької області перебувало 5 справ про позбавлення батьківських прав. У 2024 році надійшло 3 заяви .   

            Протягом 2024 року розглянуто 6 справ про позбавлення батьківських прав, із них 1 – повернуто заявникові без розгляду.  

Результати розгляду   справ у спорах про позбавлення батьківських прав 

1.До суду надійшла позовна заява  про  позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів. Також надійшла  заява позивача про повернення позовної заяви.

Суд, розглянувши матеріали справи та заяву позивача про повернення позовної заяви дійшов висновків, що відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 185 ЦПК України заява повертається позивачу у випадку, коли до постановлення ухвали про відкриття провадження у справі від позивача надійшла заява про врегулювання спору або заява про відкликання позовної заяви.

З огляду на зазначене, враховуючи, що провадження у справі  не відкрито, суд, розцінюючи заяву позивача про повернення позовної заяви як заяву про відкликання позовної заяви про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, вважає за можливе позовну заяву   повернути позивачу.

2. До суду надійшла позовна заява про позбавлення батьківських прав.

Суд, розглянувши матеріали справи,  відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

В силу ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

За вказаних фактичних обставин, які склались між сторонами, з урахуванням думки дітей, суд вважає, що в даному випадку позбавлення батьківських прав відповідача буде виправданим та відповідатиме інтересам дітей, а також не призведе до відібрання дітей , оскільки діти з відповідачем не проживають протягом вже тривалого часу, та, окрім того, даний захід не виключає можливість побачення  з дітьми, за наявності такого бажання. Тобто, позбавлення батьківських прав відповідача фактично не змінить тривалу існуючу ситуацію між ним та дітьми.

Також, у спірних правовідносинах, що склались між сторонами, суд не знаходить підстав для попередження відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дітей і покладення на органи опіки та піклування контролю за виконанням батьківських обов`язків, оскільки відповідач самоусунулась (ухилилась) від виконання своїх батьківських прав та виконання батьківських обов`язків, діючи свідомо вже протягом тривалого часу.

Отже, враховуючи, що відповідач не здійснював жодних дій, які б могли свідчити про виявлення батьківського піклування до дітей, після звернення позивача з позовом до суду відповідач так і не проявила уваги до дітей, не вчиняє будь-яких дій щодо піклування про фізичний і духовний розвиток дітей, їх виховання, тобто продовжує ухилятися від виконання своїх обов`язків по вихованню до дітей, при цьому надав суду посвідчену нотаріально заяву, якою свідомо визнав позовні вимоги та підтвердив обставини щодо невиконання ним своїх батьківських обов`язків по вихованню і утриманню дітей, суд вважає, що наявні правові підстави для прийняття визнання позову відповідачем, що, відповідно, є підставою для задоволення позову.

Разом з тим, приймаючи до уваги позицію позивача та його представника, суд вважає за недоцільне на даний час стягувати з відповідача аліменти на утримання дітей.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

3.До суду  надійшла цивільна справа про позбавлення батьківських справ.

Позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини, визначені у ст. 166 СК України. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.

При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014 св 20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі N 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19).

Також суд зазначає, що права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Відтак, позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

Суд зауважує, що метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи. Обов'язок доказування покладається на сторін, суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

При розгляді справи  судом не установлено, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків, оскільки такі обставини не підтверджені жодними належними та допустимими доказами у відповідності до положень ст. 76 ЦПК України.

Умовою по ухиленню від обов`язків по вихованню дитини, як підстави позбавлення батьківських прав, передбачена п. 2. ч. 1 ст. 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками.

Зокрема, відповідні належні докази умисного ухилення відповідачем від виконання батьківських обов`язків відносно своєї дитини у матеріалах справи відсутні та позивачем і його представником суду не надано.

У постанові від 26.04.2023 року по справі № 520/17217/13-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що за положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Так, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи , суд не приймає до уваги висновок органу опіки та піклування  щодо доцільності позбавлення батьківських прав, оскільки останній складений поверхнево та не ґрунтується на повному з`ясуванні взаємовідносин між матір’ю та дитиною, складений на підставі лише відомостей позивача та дитини (з їх слів), а також не містить усіх дійсних фактичних обставин щодо невиконання відповідачем своїх батьківських обов’язків та підтвердження їх відповідними належними доказами, та, в свою чергу, зводиться до опису неправомірної поведінки відповідача, який ухилявся від виконання батьківських обов’язків, оскільки має заборгованість зі сплати аліментів та його місце перебування невідоме.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (п.п 57, 58).

У справі «Савіни проти України» (№ 39948/06 від 18 грудня 2008 року, п.п. 47-49) Європейський суд з прав людини вказує, що право батьків і дітей бути поряд одне з одним становить основоположний складник сімейного життя, а розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте, необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (п. 100).

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідачем від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено саме на позивача.

Відтак, з огляду на установлені фактичні обставини та надані позивачем і його представником докази, суд вважає, що позивачем не доведено, що поведінка відповідача є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов`язками щодо дитини, оскільки належних доказів щодо ухилення  від виконання батьківських обов’язків відносно своєї дитини матеріали справи  не містять.

Також матеріали справи  не містять жодних доказів щодо дійсного місця перебування (проживання) відповідача, а також доказів про те, що позивач намагався встановити його місце перебування, спілкувався із ним та його родичами (матір՚ю, іншими близькими рідними та друзями, тощо) з приводу подальшого спільного виховання дитини.

При цьому, перебування відповідача за кордоном протягом тривалого часу не може бути визначальною правовою підставою для позбавлення її батьківських прав.

Поряд з цим, суд зауважує, що позивачем не доведено відповідними доказами по справі, що позбавлення відповідача батьківських прав відносно його дитини буде відповідати саме найкращим інтересам дитини.

Доводи позивача, що позбавлення відповідача батьківських прав відносно його дитини, необхідно для того, аби він мав можливість створив нову сім՚ю, суд оцінює критично та до уваги не приймає, оскільки останні не грунтуються на нормах Закону.

Окрім того, суд критично ставиться до пояснень позивача, щодо нехтування відповідачем своїми обов`язками у вихованні та утриманні дитини, оскільки вони не знайшли свого документального підтвердження в судовому засіданні.

При цьому, дійсна позиція відповідача щодо участі у вихованні ним сина, а також щодо заявлених позовних вимог не з՚ясована ні позивачем, ні органами опіки та піклування, ні судом, а тому суд доходить висновку, що позбавлення батьківських прав відповідача відносно малолітньої дитини  не відповідатиме інтересам дитини.

Також суд не приймає до уваги покази свідка та оцінює їх критично, оскільки  є близькою особою позивачеві (його рідною матір՚ю), яка прямо зацікавлена у позитивному вирішенні спору.

Стосовно думки малолітньої дитини, який підтримав позицію  щодо позбавлення батьківських прав  суд зазначає, що думка дитини не повинна бути абсолютною для суду, якщо вона не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини.

Ураховуючи думку дитини, необхідно розуміти, що малолітня дитина є вразливою до маніпуляцій зі сторони дорослих, а також враховувати всі обставини, що могли спричинити формування саме такого бажання в дитини, оскільки при вирішенні спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та у їх сукупності.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20 (провадження № 61-6807св21).

Окрім того, стосовно факту наявності у відповідачки заборгованості по сплаті аліментів, яка однієї з підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав, суд зазначає, що факт наявності рішення про стягнення аліментів та перебування його на виконанні не може бути визначальною підставою для позбавлення матері дитини батьківських прав. 

З огляду на установлені фактичні обставини, які склалися між сторонами, норми права, які регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України, для позбавлення відповідачки батьківських прав відсутні.

Отже, заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають, у зв՚язку з їх недоведеністю належними та допустимими доказами по справі.

При цьому, суд відзначає, що інші доводи та усні пояснення позивача не спростовують висновків суду та встановлених судом фактичних обставин справи  і не можуть впливати на законність даного судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

 Висновки: 

            Таким чином, аналізуючи розгляд справ у спорах про позбавлення батьківських справ за 2024 рік, можна констатувати, що у суддів  суду, переважно, не виникають спірні питання.    

 Помічник судді                                                                                                                                                           Оксана СВІТОВЕНКО       

09 вересня 2025 року